Добровільні батьківські внески за І семестр 2015-2016 н.р.

по ЗОШ №1(надходження)

Добровільні батьківські внески за І семестр 2015-2016 н.р. по ЗОШ №1.  

Витрати по  школі

        Директор ЗОШ №1                                            Давидович О.Ф.

        Голова   батьківського комітету                       Петруша  З.В.

                                      Пам`ятка батькам.
                                                  Оберіть правильний напрямок виховання дитини.
                                                                                   Якщо:

                                      Практичні рекомендації батькам гіперактивної дитини.

     У домашній програмі корекції дітей із синдромом дефіциту уваги та гіперактивності повинен переважати поведінковий аспект, тобто слід дотримуватись таких умов:

1. Зміна поведінки дорослого і його ставлення до дитини:
   - виявляйте твердість і послідовність у вихованні;
   - пам`ятайте: надмірні балакучість, рухливість, недисциплінованість - не є навмисними;
   - контролюйте поведінку дитини, не нав`язуючи їй жорстоких правил;
   - не вказуйте дитині категорично, уникайте слів "ні" і " не можна";
   - будуйте взаємини з дитиною на взаєморозумінні  й довірі;
   - реагуйте на дії дитини у одіваний спосіб ( пожартуйте, повторіть дії дитини, сфотографуйте її, залишіть у кімнаті саму та ін.);
   - повторюйте свої прохання тими самими словами багато разів;
   - не наполягайте на тому, щоб дитина обов`язково вибачилась за вчинок;
   - вислухайте те, що хоче сказати дитина.

2. Зміна психологічного мікроклімату в родині:
   - приділяйте дитині достатньо уваги;
   - проводьте дозвілля всією родиною;
   - не сваріться у присутності дитини.

3. Організація режиму дня та місця для занять:
   - установіть твердий розпорядок дня для дитини та всіх членів родини;
   - знижуйте вплив відволікаючих факторів під час виконання дитиною завдання;
   - зменште тривалість занять дитини на комп`ютері й перегляду телевізійних передач;
   - уникайте по можливості значних скупчень людей;
   - пам`ятайте: перевтома сприяє зниженню самоконтролю та зростанню гіперактивності.

4. Спеціальна поведінкова програма:
   - забудьте про фізичне покарання! Якщо є необхідність удатися до покарання, то доцільно використати спокійне сидіння в певному місці після негативного вчинку;
   - частіше хваліть дитину; поріг чутливості до негативних стимулів дуже низький, тому гіперактивні діти не сприймають догани й покарання, однак чутливі до заохочень;
   - складіть список обов`язків дитини й повісьте його на стіну, підпишіть угоду на окремі види робіт; виховуйте в дітях навички керування гнівом і агресією; не намагайтеся запобігти наслідкам безпам`ятності дитини; не дозволяйте відкладати виконання завдання  на інший час; не давайте дитині доручень, що не відповідають рівню її розвитку, віку та здібностям;
   - допомагайте дитині розпочати виконання завдання, тому що це найважчий етап;
   - не давайте одночасно кілька вказівок. Завдання не повинно мати складну конструкцію або складатися з декількох ланок;
   - поясніть гіперактивній дитині її проблеми й навчіть їх розв`язувати.

    Пам`ятайте: для дитини зі СДУГ найдійєвішими є такі "засоби переконання":
   - позбавлення задоволення, ласощів, привілеїв;
   - заборона приємної діяльності, телефонних розмов;
   - прийом " вимкненого часу" ( ізоляція, лава штрафників, домашній арешт, дострокове відправлення в ліжко).

    Під час корекції поведінки дитини значну роль відіграє методика " позитивної моделі", яка полягає в постійному заохоченні бажаної поведінки й ігнорування небажаної. Необхідною умовою успіху є розуміння проблем своєї дитини батьками.
  


                                                   Як поводитися батькам та оточенню схильної до суїциду дитини.

      Стратегічними напрямками батьківської допомоги дітям із суїцидальним ризиком спеціалісти вважають поліпшення стосунків в сім`ї, підвищення самооцінки, самоповаги дитини, а також покращення  спілкування у родині. Усі ці заходи мають призвести до підвищення самоцінності особистості дитини, її життя до такої міри, коли суїцидальні дії втрачають будь-який сенс.
      Для підвищення самооцінки доцільно застосовувати такі заходи:
      - завжди підкреслюйте все добре й успішне, властиве вашій дитині - це підвищує віру в майбутнє, покращує її стан;
      - не чиніть тиску на підлітка, не висувайте надмірних вимог у навчанні, житті тощо;
      - демонструйте дитині справжню любов до неї, а не тільки слова, щоб вона дійсно відчула, що її люблять;
      - сприймайте, любіть своїх дітей такими, якими вони є - не за гарну поведінку та успіхи, а тому, що вони ваші діти, ваша кров, ваші гени, майже ви самі;
      - підтримуйте самостійні прагнення своєї дитини, не захоплюйтесь її оцінюванням, не судіть її, знайте, що шлях до підвищення самооцінки лежить через самостійність і власну успішну діяльність дитини.
      Слід тактовно і розумно підтримувати всі ініціативи своєї дитини, спрямовані на підвищення самооцінки дитини, особистісне зростання, фізичний розвиток, які посилюють успішність самостійної діяльності і життєдіяльності; майте на увазі, що підліток рано чи пізно має стати незалежним від своєї сім`ї й однолітків, налагодити стосунки із протилежною статтю, підготувати себе до самостійного життя і праці, виробити власну життєву позицію.
      У випадку, коли ваші діти виявляють суїцидальні тенденції або відчай, слід поводитися так:
1. Залишайтеся самими собою, щоб дитина сприймала вас як щиру, чесну людину, якій можна довіряти.
2. Дитина має почуватися з вами на рівних, як із другом, це дозволить встановити довірчі, чесні стосунки. Тоді вона зможе розповісти вам про наболіле.
3. Важливо не те, що ви говорите, а як ви це говорите, чи є у вашому голосі щире переживання, турбота про дитину.
4. Майте справу з людиною, а не з " проблемою", говоріть з дитиною на рівних, не варто діяти як вчитель або експерт, розв`язувати кризу прямолінійно, це може відштовхнути дитину.
5. Зосередьте свою увагу на почуттях дитини, на тому, що вона замовчує, дозвольте їй вилити вам душу.
6. Не думайте, що вам  слід говорити щоразу, коли виникає пауза в розмові, використовуйте час мовчання для того, щоб краще подумати і вам, і дитині.
7. Виявляйте щире співчуття й інтерес до дитини, не перетворюйте розмови з нею на допит, ставте прості, щирі запитання, які будуть для дитини менш загрозливими, аніж складні " розслідувальні".
8. Спрямовуйте розмову в бік душевного болю, а не від нього, адже ваш син чи донька саме вам, а не чужим людям, може повідомити про інтимні, особисті, хворобливі речі.
9. Намагайтесь побачити кризову ситуацію очима своєї дитини, приймайте свою сторону, а не сторону інших людей, які можуть завдати їй болю, або щодо яких вона може вчинити сама.
10. Дайте своєму синові чи доньці знайти свої власні відповіді, навіть тоді, коли вважаєте, що знаєте вихід із кризової ситуації.
11. Ваша роль полягає в тому, щоб надати дружню підтримку, вислухати, бути зі своєю дитиною, коли та страждає, навіть якщо вирішення проблеми начебто не існує. Дитина у стані горя, в ситуації безвиході може примусити вас почуватисябезпорадним, але вам, на щастя, найчастіше не слід приймати будь - яких певних рішень, негайно змінювати життя або навіть рятувати її - ваш син або дочка врятують самі, варто тільки довіряти їм.
12. І останнє - якщо ви не знаєте, що говорити, не кажіть нічого, просто будьте поруч!

     Початок навчання дитини у 1-му класі – це дуже відповідальний і досить складний період у її житті.
Адже дуже багато змін відбудеться у житті дитини: з'являться нові знайомства, як з однолітками, так і з дорослими; нові взаємовідносини; нові обов'язки. Зміниться вид діяльності: зараз основною діяльністю Вашого малюка є гра, з приходом до школи основною діяльністю стане навчання.
Зміниться соціальна позиція дитини: ще сьогодні Ваш малюк є простою дитиною, а завтра – стане учнем з певними обов'язками.
Основною діяльністю дитини стане навчання, яке потребує неабияких зусиль з боку дитини, певних знань, а також певних вмінь та навичок. Все життя буде підпорядковуватись навчанню , школі, шкільним справам.
     Безумовно, легше пристосуватись до тих змін у житті, які пов'язані з початком навчання у школі і успішніше себе реалізувати зможе та дитина, яка готова до шкільного навчання.
У психології виділяють таке поняття, як «готовність дитини до навчання». Що означає це поняття, з чого воно складається, чим визначається?
Загалом поняття «готовності дитини до школи» розглядається, як комплексне, багатогранне, яке охоплює всі сфери життя та діяльності майбутнього першокласника.
Необхідно одразу розділити поняття педагогічної та психологічної готовності до школи.
Під педагогічною готовністю, як правило, мається на увазі уміння читати, рахувати та писати. Однак сама по собі наявність лише цих вмінь та навичок не є гарантом того, що дитина буде навчатись успішно.
     Психологічна готовність до навчання у школі включає такі компоненти:
     - фізіологічна готовність;
     - інтелектуальна (пізнавальна) готовність;
     - емоційно-вольова готовність;
     - соціальна готовність;
     - мотиваційна готовність.
     Фізіологічна готовність означає достатній рівень дозрівання організму дитини, стан її здоров'я. Зрозуміло, що здорові діти краще пристосуються до змін, пов'язаних з початком навчання.
Інтелектуальна (пізнавальна) готовність пов'язана із відповідним рівнем розвитку пізнавальної сфери дитини, тобто тих процесів, завдяки яким дитина пізнає навколишній світ: мислення, увага, пам'ять, сприймання, уява.
Мислення є найважливішою функцією мозку людини. Будь-який вид діяльності не може обійтися без мислення. А особливо – навчання.
На момент початку навчання у школі дитина має володіти певним запасом знань про навколишній світ, про себе, про природу, про інших людей, про стосунки між людьми. Наприклад, дитина має знати: своє ім'я, прізвище, основні кольори, основні геометричні фігури (трикутник, прямокутник, коло) . Володіти поняттям «більший»- «менший», «вищий»-«нижчий», «ширший»-«вужчий». Бажано, щоб дитина орієнтувалась у просторі (знала де права рука, розуміла поняття «під», «над», «біля», «між»).
Дитина має вміти аналізувати, встановлювати з’вязки, порівнювати, аналізувати, узагальнювати, визначати головні і другорядні ознаки предметів та явищ.
Увага є ще одною складовою інтелектуальної готовності. Чим вищий рівень уваги, тим вища ефективність навчання. Навчання ставить перед дитиною нові завдання, несхожі на ті, які вона звикла виконувати під час гри. Навчальні завдання, на відміну від ігрових, містять більше нової інформації, а процес виконання навчальних завдань вимагає більшого зосередження. А для цього бажано тренувати здатність малюка бути уважним, наприклад, за допомогою ігор і спеціальних вправ. Безумовно, легше буде навчатись тій дитині, у якої гарно розвинута пам’ять.
Дуже бажаним для успішного навчання є вміння дитини відповідати на запитання, уміти висловлювати свої думки. Передумовою цих вмінь є достатній словниковий запас дитини. Достатній розвиток мовлення є ще одною складовою інтелектуальної готовності дитини до навчання.
     Достатній розвиток м’язів руки, вміння виконувати пальчиками дрібні дії (наприклад, нанизувати намистинки) буде запорукою того, що дитина легко навчиться писати.
Якщо Ви хочете, щоб Ваш малюк добре навчався, із радістю відвідував школу – допоможіть йому. Читайте малюку книжки: казки, вірші, оповідання. Після того, як казка прочитана, попросіть, щоб малюк переказав прочитане.
     Розвивати мислення, увагу, пам’ять, дрібну моторику, розширювати словниковий запас можна і під час спеціальних ігрових занять із малюком (саме гра перетворює нудне навчання на яскраву, цікаву пригоду), і під час щоденного побутового спілкування. Наприклад, коли Ви гуляєте з малюком, розказуйте йому про те, яка зараз пора року, що відбувається у природі; якого кольору проїхала машина; яке дерево вище, а яке нижче. Розказуйте різні відомості про навколишній світ. Розширювати словниковий запас малюка можна за допомогою гри «Хто більше?»: загадайте якийсь предмет, чи явище, і називайте його ознаки: хто більше назве? Наприклад: «сніг» - білий, холодний, блискучий, іскристий, м’який, ранній, несподіваний, глибокий, дрібний, пухнастий, лапатий і т. д.
Щоб розвинути дрібні м’язи руки, надавайте малюку можливість ліпити, малювати, розфарбовувати розмальовки; вирізати чи виривати пальчиками обведені фігурки. Створюйте разом з дитиною різні фігурки із паличок (можна використовувати навіть сірники – тільки обов’язково під Вашим наглядом). Нехай малюк складе таку саму фігурку, яку склали Ви, спочатку дивлячись на неї (так буде розвиватись сприймання, вміння орієнтуватись на зразок), а потім по-пам’яті (щоб розвивалась пам’ять, Ваші фігурки із сірників спочатку мають бути дуже простими, поступово їх потрібно ускладнювати).
     Зараз у книжкових магазинах, на базарах, у кіосках можна придбати велику кількість книжок по розвитку мислення, пам’яті, уваги, сприймання, по підготовці дитини до навчання у школі.
А щоб Ваші ігри з малюком Були успішними, дотримуйтесь важливого правила: під час гри забудьте про те, що Ви авторитетні і всезнаючі мама, тато, бабуся чи дідусь, а перенесіться у власне дитинство і станьте, хоч ненадовго, знову дитиною – будьте для малюка рівноправним партнером у грі, який також може сумніватись, сумувати і щиро радіти із своїх результатів.
Не менш важливою, ніж інтелектуальна готовність, є емоційно-вольова готовність дитини до навчання. Ця складова включає достатній розвиток волі, послаблення імпульсивних реакцій, вміння керувати своїми емоціями (наприклад, слухати, не перебиваючи). Емоційно-вольова готовність вважається сформованою, якщо дитина вміє ставити мету, докладати зусиль для реалізації мети, долати перешкоди, виконувати не цікаву, але корисну роботу.
Чи має Ваш малюк прості, але постійні доручення (наприклад поливати квіти)? Чи прибирає за собою іграшки? Чи застеляє свою постіль (нехай і з Вашою допомогою)? Чи не перебиває Вас під час розмови? Чи має терпіння?
     Давши відповідь на ці прості запитання, ви дізнаєтесь, чи сформована у малюка емоційно-вольова готовність.
Наступний компонент – соціальна готовність. Вона містить у собі сформованість у дитині якостей, завдяки яким вона може спілкуватися з іншими дітьми, з вчителькою. Це і бажання спілкуватися, і вміння встановлювати взаємовідносини з однолітками і дорослими; уміння поступатись, підкорятись інтересам дитячої групи, класу; повага до бажань інших людей.
Взагалі, дитина поводить себе з іншими дітьми у школі так, як бачить це і чує вдома. Тобто дитина у своїх взаємовідносинах з іншими дітьми є дзеркалом того, які взаємовідносини панують у сім'ї. Саме у родині дитина отримує перші зразки спілкування. Якщо дитина вдома є свідком неповаги членів сім’ї один до одного, сварок, бійок, то вона вважає таку поведінку нормальною і сама починає так поводити себе в школі.
     Мотиваційна готовність сформована, якщо у дитини є бажання ходити до школи, є прагнення здобувати знання, дізнаватись нове, цікаве, виконувати нову соціальну роль – роль школяра.
І тут багато що залежить від Вас, шановні батьки. Не залякуйте малюка школою, фразами подібними до такої: «Ось підеш у школу – там тобі покажуть!»
Налаштовуйте малюка на школу позитивно: «У школі буде цікаво, радісно, ти дізнаєшся багато нового і корисного».
Бажаємо Вам, щоб початок навчання малюка в школі став приємною подією в житті всієї родини .